Цього року зима нам розщедрилась на всі атрибути цієї пори року. Добре посипала снігом і ще щедріще — наслала морозу. Мінус тридцять на термометрі з’являлось кілька разів на місяць. Замерзали вікна в маршрутках, вікна в будинках, вода у трубах і... люди на вулицях.
Випуски новин на телебаченні не обходились без сюжетів про те, як МНС бореться зі стихією та ставить палатки для обігріву людей. Про те, скільки людей замерзло і скільки опинилось в лікарні. А ще багато новин про милосердя і благодійність. І все ніби то добре, але в мене особисто з цього приводу виникає чомусь невдоволення і дуже багато питань.
Нинішня ситуація, це те, чого ми (українці) прагнули з часів розвалу «союзу». Це той капіталізм, який нам здавався мало не раєм на землі. І не варто починати обурюватись, дочитайте до кінця.
Так, ми мріяли про капіталізм і приватну власність, але ми геть не хотіли знати і чути, що в цьому капіталізмі є безробітні і безпритульні. До речі, в СРСР безпритульних не було і позбавити вас ордерної квартири ніхто не мав права. А сьогодні, при «розвинутому» капіталізмі, державні виконавці можуть вас примусово виселити з квартири за борги. Чи знайдуться шахраї, які винайдуть шпаринку в законі, і залишать вас на вулиці. Ви можете уявити, щоб колись, в тому недосконалому суспільстві, яке ми називали Радянським Союзом, на вулицях замерзло за кілька днів більше сотні людей. Хіба десь в таборах Сибіру...
А що тепер? Сьогодні МНСники підбирають на вулиці безпритульного з обмороженими ногами. Лікарі йому роблять операцію і ампутують пальці. І після видужання цю людину з лікарні випишуть... просто на вулицю. Що робитиме безпритульний каліка? Як йому жити далі? Він бомж - інвалід. Але держава не буде платити йому пенсію по інвалідності, бо в нього немає ні документів, в тому числі громадянського паспорту, ні – адреси, немає ніяких довідок і посвідчень.
Нажаль, людство ще не винайшло ідеальної державної системи. Переконана, що й не винайде. На сьогодні в самих розвинутих країнах є безхатченки, але для них створені притулки, де вони можуть поїсти, помитись і переночувати. (А ми тимчасом виставляємо брезентові палатки…) Існують цілі мережі волонтерів і соціальних служб, які збирають речі, якими більш заможні громадяни можуть пожертвувати. І віддають ці речі тим, хто їх потребує. (А ми про милосердя згадуємо тільки в люті морози…)
В більшості з нас живе подвійне сприйняття одних і тих самих процесів відносно себе і відносно громади. Двадцять років ми живемо в новій ринковій капіталістичній системі, а вимагаємо від влади забезпечення як при соціалізмі. Ми розуміємо, що наша квартира є нашою приватною власністю, що можемо її продати і отримати для себе дохід, а не для громади. Але в той же час вимагаємо у громади (через ЖЕК) проведення ремонту квартири.
Якщо старіє і розвалюється приватна хата, господар розуміє що треба будувати новий будинок. А скажіть, в багатоповерховому будинку, де всі квартири знаходяться у приватній власності, хто повинен відповідати за те, що варварами зрізані металеві решітки і можна впасти з сходів, розібраний приямок і весною вода піде в підвал, вибиті в під’їзді вікна і впала температура в квартирах? Жек? Ні. Мешканці. Бо це не прояви фізичного старіння, а - знищення будинку, в якому ми живемо і який є нашою власністю, яку ми повинні охороняти і підтримувати в належному стані. І чому гроші всієї громади міста повинні вкладатись в ремонт будинку, де його мешканці не думають про своє майбутнє. Невже власники квартир вірять в те, що для них при капіталістичній системі безоплатно збудують новий будинок?
В свій час ми жили в комуналках, на одній кухні, виховували спільно дітей, ділились хлібом, відкривали своє серце чужому горю. А сьогодні ми закриваємось в шкарлупки і закриваємо вуха, не знаємо своїх сусідів не тільки у дворі, але й у під’їзді. Не допомагаємо сусідам і не очікуємо від них допомоги. Хто з нас знає в під’їзді одиноких, хто їм допомагає, хто в ці холоди пішов на ринок або в магазин і приніс їм продукти? Хто знає, скільки в будинку живе інвалідів війни і чи є в них родичі? Чи вистачає їм не тільки на комунальні послуги, які вони звикли платити справно, а просто на хліб і молоко? Чи думаємо ми про те, що нас теж очікує старість і може самотність?
В Україні багато говорять про милосердя і благодійність, але ця система геть не вибудована. Її майже не існує.
Чому ми виділяємо бюджетні гроші на створення притулку для собак, в той час, як у нас люди не мають притулку? Чому більшість з нас проходять мовчки повз людину, яка лежить в снігу? А достатньо вього-навсього набрати на мобільному 102 або 103 і повідомити відповідні служби. Так багато «чому».
Думаю тому, що не вистачає відповідальності. У всьому. У ставленні до свого будинку (не до квартири, а до всього будинку). Відповідальності у роботі. Відповідальності у виборі (у всіх його проявах).
«Старый мир до основанья мы разрушим» - співали більшовики. За двадцять років ми зруйнували всю стару систему. Але на її місці створили лише напівфабрикат нової. І нам треба взяти на себе відповідальність доробити цей напівфабрикат до вигляду нормальної європейської країни. Країни де є співчуття, милосердя і відповідальність. Відповідальність за себе і за всю країну.
Коментарів: 5
Добавлено : Tue February 28, 2012, 18:45:25
Коментарів: 5
Добавлено : Thu February 16, 2012, 21:11:12
Коментарів: 5
Добавлено : Thu February 16, 2012, 10:14:12
Коментарів: 5
Добавлено : Wed February 15, 2012, 20:55:03
Додати коментар
- Поля обов'язкові для заповнення з *.
Коментарів: 5
Добавлено : Wed February 29, 2012, 00:10:09