Це відео вразило мене своєю жорстокістю. Так, я теж виступаю за здоровий спосіб життя. Так, я теж мрію, щоб наше суспільство нарешті навчилося жити краще. Не заради когось - заради себе.

За браком часу я практично не пишу блоги. Але це відео мене чомусь зачепило... Можливо, через весняно-теплий настрій. Можливо, через те, що у навколишньому світі суму і болю, хочеться навчитися помічати прекрасне.

Цей мультяшний ролик, знятий у Бельгій (білорусом, до речі,) міг би стати чудовим "промо" української бюрократичної системи!

Сьогодні в моєї малечі перший день занять у школі. До 11 ранку ці маленькі чуда без нагляду батьків гризтимуть граніт науки =) Подумалось: саме в такі моменти найкраще проявиться те виховання, яке ми намагалися дати дітям за перші 6 років.

Те, що я переживала останні півтора місяця, я можу порівняти лише... з поїданням апельсина. 14 червня я реально переїла апельсинів. У прямому і переносному, але в хорошому значенні. Моїх колег-друзів, що грали у виставі "Пошились у дурні" , "обчищали", знімали зайву, тверду та терпку шкірку. Але вже перші репетиції акторів-журналістів (впевнена, я маю право так їх називати) наповнили рівненський театр тим неймовірним "ароматом" мистецького духу з домішками страху, непевності та... величезного бажання. Неймовірне відчуття, коли у приміщенні, де ви надцять років працюєте і звикли до усього, чого тільки можна, раптом поширюється аромат апельсина, чи не так?

В Україні все частіше почали вживати такий новомодний термін, як "адвокасі". Звісно, українського лексичного аналогу такому вкрай важливому слову не знайшлося. Але проблема не в цьому. А в тому, що у нас ще до толку не було жодної громадської кампанії, яка могла б називатися таким гордим словом. У нас, переважно, усі Дон Кіхоти — борються з вітряками...