Ну от і все. Експертна група завершила свою роботу. Ціна питання - 50 тис грн. Мова йде про конкурс проектів молодіжних громадських організацій (МГО) м.Рівного на 2012 рік.

Переглядаючи новини на порталі OGO.ua прочитав таке:

Десь на при кінці листопада, початку грудня коли усі (в т.ч. я) заговорили про різдвяно-новорічні подарунки для дитячих будинків, сиротинці, дітей з обмеженими можливостями та ін. я вирішив викласти свої думки у блозі з приводу цього питання. Доки збирався мені на очі потрапила стаття, яка відображає усе те, що я хотів висловити. Тому нижче цитата з приводу того, чому найбільшим різдвяно-новорічним злочином проти дітей-сиріт, інвалідів та інших соц. незахищених верств є дарування подарунків.

Україну називають (часто таке чую) християнською країною, навіть якщо це не зовсім правда, то ми постійно бачимо нові церкви, храми, хрести, паломницькі поїздки, відвідини Богослужінь державними діячами і простим людом. Але що з того? Як любить повторювати один мій друг: «побачимо результати, потім оцінимо», зрештою цього ж принципу навчав Ісус Христос, читаємо в Євангелії від Матвія 6:17 «По їхніх плодах ви пізнаєте їх. Бо хіба ж виноград на тернині збирають, або фіґи із будяків?»

В моєму житті - новий етап. Від 1-го листопада почав працювати з фондом «РАЙДУГА» у ролі координатора сирітського служіння. Проект величезний і надзвичайно важливий. В наступному році ми матимемо чотири табори в різних куточках України.

Тільки лінивий не говорить сьогодні про Дашу, студентку Києво-Могилянки, що "зарядила міністру освіти по обличчю букетом квітів".

Яким би утопічним не здавалося гасло "Україна без сиріт", але вірю, що всі разом ми можемо щось змінити.

Давно хочу скинути десяток кілограмів і ось тут один товаріщ ні з того ні з сього розповідає про те, як ще один товаріщ схуд, використовуючи якусь дієту.

На годиннику 23:45, літо майже минуло, хочеться поглянути і запитати себе: а чи не даремно я його прожив?

Кілька тижнів тому мене запросили проповідувати в табір. Не зовсім звичайний табір. Це був “оздоровчий” табір неподалік одного міста (не хочеться нікого підставляти, тому всі імена вигадані;). У такі табори на літо звозять дітей-сиріт із навколишніх інтернатів. Привітний персонал, діти, що радо вітаються із тобою та виглядають доволі круто, сльози розставання перед від'їздом і, здавалося. нема про що писати, але…

Спочатку я дізнався про “це” в соціальних мережах, скажу чесно - не повірив, а згодам побачив “це” на власні очі.

В один із прекрасних весняних днів я вийшов із cвоїми доцями прогулятись. Вони захотіли погратись у пісочниці поряд із нашим будинком. Набравши достатньо відеречок, пасочок та іншого приладдя, розпочали гру. Я сидів і спостерігав за цим дійством. І мимоволі став учасником ситауції, що наштовхнула мене на роздуми “не забуваймо про головне”.

Ми живемо у дивний час. Час, коли люди встигають усе, окрім одного, — жити. Ми всі розуміємо, що всіх грошей не заробиш, але чомусь як тільки згадуємо про своє життя, одразу забуваємо про це.

Два дні тому, поклавши зимову куртку до шафи, я зрозумів: час діставати свого двоколесного помічника ;) Привівши в порядок велосипед і перевіривши колеса та гальма, виїхав на вулицю... Радість змінилась на жах. Так страшно мені не було давно.

Останнім часом часто чую питання на свою адресу: “Яка в тебе зарплата?” Мене це питання дуже дратує і насторожує; і не через те, що я отримую мільйон і боюсь про це сказати, і навіть не через те, що для багатьох моя зарплата — це сором. Просто дивно, чому це цікавить співрозмовника. Невже гроші, кар’єра, наявність квартири, машини — це те, що важливо і варте обговорення? Я заробляю достатньо, щоб часом викидати недоїдки, за які, скажімо, в Африці можуть просто вбити. Я щасливий, щасливий не через наявність чи відсутність грошей, а через те, що усвідомлюю своє покликання і призначення.

Двічі протягом останніх кількох місяців стикався із комунальними проблемами. Двічі проблему чемно та швидко допомогла вирішити гаряча лінія при міськвиконкомі. Здавалося б, ідеальний результат: два звернення — дві проблеми вирішено. "Влада працює — і це радує", — подумав я і зрадів.