Про “незалежні” й “залежні” ЗМІ в Україні та світі.
Вільні ЗМІ це, безперечно, заслуга Помаранчевої революції 2004 року. Водночас, потрібно розуміти, що вільні ЗМІ — це незалежні або залежні. Саме про це і піде мова в моїй статті.
Засоби масової інформації — це спосіб інформування суспільства. Він на даний час є чи не найефективнішим засобом впливу на людину. Кожен журналіст прагне донести інформацію до “споживача”, а вона, інформація, може бути як і достовірною, так і надуманою. Тут і основний ключ – “ім’я автора”.
З точки зору політології, будь-яка дія у взаємовідносинах є впливом на когось. Отже, ЗМІ прагне вплинути на НАС. В свою чергу МИ повинні або приймати до уваги, або ігнорувати інформацію, яку отримаємо з будь-якого інформаційного потоку. Тобто фільтрувати.
В кожній країні світу розділяють інформацію на об’єктивну та суб’єктивну. Звідси і починається початок поділу преси на незалежну та залежну. І саме тут і криється “родзинка” ЗМІ. Є преса, яка працює на певну особу, або ж групу осіб, та є. як виключення, преса, яка працює для суспільства. В ідеальному вигляді таких ЗМІ не існує як і в Україні, так і в усьому світі.
Незалежні ЗМІ на мій погляд — це преса, яка висвітлює об’єктивно кожну подію, не працює на замовлення та не бере за піар новини “хабар”. В свою чергу залежні ЗМІ — це преса, яка публікує замовні статті, висвітлює подію з лояльного погляду замовника. Ну і власне дія, яка підсумовує дві попередні — це плата за цю інформацію виданню, радіо, ТБ... З цими твердженнями, я думаю, всі в цілому погоджуються.
Ситуація, яка склалась із ЗМІ в Україні, дає розуміти, що є багато “заказухи“ та безвідповідальності. Порівняно з сусідньою Російською Федерацією — це просто рай! Але прирівнявши до нашої батьківщини пресу західних розвинутих країн, то хотілося б і нам більшого, об’єктивнішого та кращого. Західне суспільство, як на мене, має важливі для нормального розвитку країни правила — правила етики:
Міністр, який сказав неправду, подає у відставку; прем’єр, який вжив нецензурну лексику, знявся з передвиборчих перегонів. Ось це яскравий приклад політичної свідомості не лише тих осіб, хто це зробив (подав у відставку), а суспільства, в якому вони отримали такі соціальні статуси. При чому це реакція на роботу преси, яка за наклеп несе відповідальність перед законодавством. У нас в Україні все навіть не протилежно до вище сказаного, а зовсім незрозуміло ЯК! Політики відверто брешуть — не несуть відповідальності! ЗМІ брешуть — не несуть відповідальності! Законодавство тут не ключ, так як і Конституція для нашого українського “бомонду” чи “мажорів”... І як в такому хаосі бути мені об’єктивним і вам об’єктивними?!
Відповідь одна, словами відомого науковця: “Народ отримує таку владу, на яку заслуговує”. Суть полягає в наших діях на розвиток змін. Цей вислів потрібно прирівнювати до кожного явища в суспільстві, в тому числі до феноменальної преси в Україні.
Можна приводити багато прикладів і порівнянь надбання ЗМІ в Україні. Кого порівнювати, мені, як за приклад, порадила більшість моїх знайомих старшого віку, 90% новин отримують з телевізора. Лідером соцопитування , яке я провів, як не дивно, стали два провідні телеканали України: “Інтер” та “Перший національний” з їх політичними ток-шоу “Велика політика” та “Шустер LIVE”.
Як бачимо теми двох конкуруючих програм різні. З точки зору конкуренції, творці якоїсь з програм — “лохи”. З моєї, суб'єктивної, точки зору, це ля-лякання заради ля-лякання.
Присутній в ефірі “бомонд”, це зірки політиків, які згодом прийдуть до влади. Інші — це представники влади . І все це без толку. В реальному часі відбувається обмін досвідом влади та опозиції. Звідси кричущий висновок – зміна влади не змінить ситуацію, як в ток-шоу, так і в Україні.
Тут сліпий помітить, що ефір програм банять лідери політичних сил, перші особи в передвиборчому списку. Хто ж буде слухати 100-го за списком ? Як його індинтефікувати з якоюсь політ. силою?
Підсумок такої статистики є - відкритий майданчик для влади на політичному шоу “Велика політика”.
З таблиць статистики, які взяті із сайту “Українська правда” (таблиця 3,4), чудово зрозуміло, що політики, які присутні в ефірах ток-шоу, як з боку влади, так і з опозиції — говоруни, які “вішають локшину” на вуха кожну програму, говорячи про одне й те саме. “Велика політика з Євгенієм Кисельовим” тут відзначається, тим що надає діючій владі, майданчик для лекцій ні про що, але про життя українців.
Якщо провести аналогію з усіма видами ЗМІ в Україні, ситуація приблизно однакова з прикладом наведених даних по двох вищезгаданих телепрограмах.
Хтось брехню пише, інші посилаються на неї. Хтось просто перекручує факти. Все це наше інформаційне суспільство, якому слід бажати кращого.
Віталій ПРИМАК
Додати коментар
- Поля обов'язкові для заповнення з *.
Коментарів: 1
Добавлено : Thu February 16, 2012, 15:26:45