Ті, хто має в своїй біографії радянську сторінку, напевне пам’ятає незабутній шедевр Володимира Маяковського «Что такое хорошо, и что такое плохо». Як усе там було просто і зрозуміло. Бути чистим – добре, брудним – погано. Старших треба поважати, малюків – не ображати і таке інше. Це – біле, а це – чорне.
Ті зміни, які відбулись в реальному житті, комп’ютерному просторі і в мізках людей, неможливо розділити на дві колонки і розфарбувати у два кольори. Наше життя стало складнішим, відносини між людьми неоднозначними, загальнолюдські цінності припали пилом і втратили свої чіткі обриси.
Наші діти в абсолютно ніжному віці вже мають уявлення про такі речі, про що ми не знали інколи і у вісімнадцять. Ледь не в пісочниці вони спілкуються про те, чого в Радянському Союзі, за твердженням легендарної громадяночки, не було. З екранів телевізорів їм розказують, показують, розтлумачують в деталях як давати хабарі, як безперспективно добиватись правди і справедливості, як «знімати» дівчат і «охмурювати» хлопців. Зайшовши в Інтернет за рефератом, дитина будь-якого віку обов’язково натикнеться на порнографію.
Усі ми, батьки, дорослі, вчимо своїх діточок тільки доброго. Ми усі бажаємо виховати їх чесними, чуйними, людяними, сміливими, успішними. Говоримо їм правильні речі, коректуємо їх поведінку, але, навіть не виходячи з дому, вони бачать інше життя, інші цінності, іншу правду. І вони задають незручні запитання. Але нас–то ніхто не вчив, як на них відповідати! І досвід наших, вихованих в дусі демократичного централізму, батьків, навряд чи згодиться.
Зараз я вже – мама з досвідом. На своєму первістку я звільнилась від комплексів говорити про «ЦЕ». Тепер можу спокійно розказати і своїм, і чужим дітям. Це не найскладніші моменти. Середній син багато цікавиться соціально-політично-економічними і морально-етичними проблемами. Донечка в сім років не завжди розуміє про що питає, але ми з нею маємо домовленість, що коли в неї виникають питання – з ними вона прийде саме до мене. І я їй усе чесно розповім. І не тільки про секс і хлопців.
Але одного ранку, декілька років тому, мій середній, тоді восьмирічний син, не мав настрою йти до школи. Я ж, правильна мама, м’яко умовляла його, розказувала про те, як важливо вчитися, причому гарно вчитися, які можливості гарна освіта і гарна поведінка дадуть йому в майбутньому. І тут він мене буквально ошелешив. «А для чого, - питає він, - гарно вчитись і гарно себе поводити, коли прем'єр-міністром стає судима людина, а не відмінник». Я оніміла і в той момент я не знайшла, що розумно йому відповісти. Брехати – не можна, а як пояснити правду? Щось пробурмотіла про те, що не все в світі справедливо, що, не дивлячись ні на що, треба бути гарною людиною і ще якісь загальні слова. Добре, що був вже час бігти до школи і наша дискусія перервалась. Але цей випадок змусив мене замислитись не на жарт.
Я зрозуміла, що ховатись від дитячих запитань небезпечно. Якщо я промовчу, зміню тему, заховаюсь за свою зайнятість – дитина все одно продовжить шукати відповідь. Але тоді я вже можу і не довідатись, від кого і яку саме відповідь вона отримала, і які це буде мати для неї наслідки. Якщо я чогось не знаю – звертаюсь до фахівців, сама шукаю відповідь.
Я намагаюсь говорити з моїми дітьми про все. Зручно, незручно, але говорити, по можливості, відверто, висловлюючи свою схвальну або негативну думку. Намагаюсь навчити їх жити в світі, де так багато несправедливості, жорстокості, байдужості, заздрощів, фальшивих цінностей і кумирів. Я вчу їх, що, незалежно від обставин, їх світ буде віддзеркаленням їх самих, їх сутності, їх мрій, їх вчинків, їх відношення до життя, до людей, до самих себе. Намагаюсь навчити, щоб в їхньому світі було місце вірі, коханню, любові, дружбі, творчості, добру, милосердю, сміливості, чуйності, безкорисливості, радості за свої і чужі успіхи.
Але це – непросто, дуже непросто. Кожен випуск новин підкидає нові головоломки. З десяти сюжетів – ледь один позитивний. Ми усі захлинулись в репортажах про катастрофи, злочини і корупцію. Ніби перестали по-справжньому закохуватись люди, народжуватись діти, творити митці, буяти квіти, перестало палати багрянцем осіннє листя, ніби гламурні «звіздульки» стали гарнішими і важливішими за схід і захід сонця.
Ольга ЛУК'ЯНОВА
Коментарів: 15
Добавлено : Sat October 22, 2011, 10:38:20
Коментарів: 15
Добавлено : Sat October 22, 2011, 01:59:44
Коментарів: 15
Добавлено : Tue October 18, 2011, 16:29:50
Коментарів: 15
Добавлено : Tue October 18, 2011, 15:43:30
Коментарів: 15
Добавлено : Tue October 18, 2011, 12:52:24
Коментарів: 15
Добавлено : Tue October 18, 2011, 11:46:07
Коментарів: 15
Добавлено : Mon October 17, 2011, 13:38:41
Коментарів: 15
Добавлено : Sat October 15, 2011, 21:29:53
Коментарів: 15
Добавлено : Sat October 15, 2011, 20:41:18
Додати коментар
- Поля обов'язкові для заповнення з *.
Коментарів: 15
Добавлено : Sun October 23, 2011, 00:43:41