.jpg)
Днями потрапила мені на очі одна притча про милиці. Якось відразу і не осягнула глибини її змісту, але в душі оселився такий собі неспокій. Я багато років, коли чую відповідь «нормально» з того чи іншого приводу, завжди акцентую увагу на понятті «норми». Звідки вона береться, хто її встановлює, чому одні сприймають, а інші не сприймають зміст тієї чи іншої «норми».
А що таке, власне «НОРМА»? Енциклопедія пише: норма (в етиці) - вимога (заборона) певної поведінки у певній ситуації, визначення обов'язку і повинності, сформульоване у відповідності з обов'язковими моральними оцінками й цінностями. А виявляється, в сучасному житті – це розмите поняття, тому що обов'язкові моральні цінності – поняття ще більш розмите і спотворене.
Отже, ділюся з вами притчею про милиці, мені здається, вона, в першу чергу, саме про нас, жителів України усіх національностей: Один чоловік якось поранив собі ногу і був змушений користуватись милицями. Вони дуже допомагали йому при пересуванні і виявились дуже придатними багато для чого іншого. Він навчив користуватись ними усіх членів своєї родини, і, поступово, милиці стали частиною звичайного життя.
З плином часу вже всі почали прагнути придбати собі милиці. Деякі з них робились зі слонової кістки, інші вкривались позолотою, треті інкрустувались дорогоцінним камінням. Для навчання людей користуванню милицями відкривались школи, на університетських кафедрах досліджувались вищі аспекти цієї науки, проводились модні покази останніх колекцій милиць. Без милиць продовжувала ходити тільки дуже невелика кількість людей. Це вважалось скандальним і недолугим. Деякі люди намагались довести, що милицями потрібно користуватись лише іноді, за прямою необхідністю, але таких людей одразу ж ізолювали і карали.
Коли з'ясувалось, що, в результаті використання милиць багатьма поколіннями, пересуватись без них могла вже дуже невелика купка людей, більшість «довела» меншості, що милиці – це норма і вони життєво необхідні.
Вони говорили:
- Ось, чоловік. Спробуйте примусити його ходити його без милиць. Бачите? Він не може.
- Але ж ми ходимо без милиць, - нагадували їм опоненти.
- Це неправда, це просто ваша хвора уява, - відповідали їм каліки.
Таким чином і ми прийшли до того, що нормою в суспільстві стали принципи, поняття, вчинки, абсолютно непритаманні нашому народу. Ось, буквально, декілька прикладів:
Який-небудь мажор за кермом збиває на смерть жінку з дитиною, рокера, підлітка, людей на зупинці – нормою є те, що він однозначно не понесе покарання. Адже усіх нас спробують переконати, що це самі люди напали на його автомобіль. Або соціально небезпечна дівчина в барі сплановано і бездушно завдає непоправної моральної шкоди ніжній психіці сина народного депутата. А він тут – жертва.
Нормою стали бездомні діти і дорослі. Як же ми швидко звикли до їх існування! Якихось двадцять років назад навіть і уявити собі такого не могли. Причиною виникнення безпритульності може стати війна, стихійне лихо, громадянські заворушення, голодомор, репресії. А от щоб здобуття країною незалежності – це новітня норма.
Моє глибоке переконання – що суспільство, в якому є безпритульні діти і голодні старі – не має права на існування. Ні одна жирна сита пика не має права вилазити на екран і розкривати рота про покращення життя вже сьогодні, про якісь там євроінтеграції, нанотехнології і безвізовий режим. У країні, де найбільше в світі чорноземів – є голодні діти і пенсіонери! І це в країні, де завжди була пошана до жінки, матері, до батьків і старших людей. А нам вдовблюють в голови норми про те, що в бюджеті на дітей і пенсіонерів грошей немає, а видатки на обслуговування депутатів повинні зростати з року в рік. І з року в рік ми це слухаємо, ковтаємо і майже звикли.
Ми звикли, що наша унітарна країна насправді вже давно складається з двох країн: для народу і для слуг народу. Ми знаємо, що це – дві абсолютно різні країни. Це – вже норма. І це в країні, яка створила першу в Європі демократичну Конституцію, яка була демократичною задовго до більшості європейських держав. А нині ми звикли, що нас вважають бидлом, що нас не те що не бояться, а навіть не поважають в світі, з нами не рахуються, нас не беруть до уваги, нас розігрують як проститутку в різних геополітичних іграх.
Ми, насправді, заслуговуємо на ту владу, яку маємо, на те життя, яким живемо. Тому що у важливі моменти життя, які є і у держави, і у кожної людини, більшість з нас не візьме ті самі милиці і не вріже гарненько тому, хто ці милиці нам протягує, а прийме, подякує, пристосується і почне милиці прикрашати, пишатись приналежністю до більшості, ще й вихвалятись перед сусідом. Адже щоб належати до меншості, треба мати сміливість, волю, готовність чимось жертвувати заради того, в що віриш, силу стояти і не згинатись. Або треба хоча б мати бажання підтримати тих, хто таку силу має. Інакше, ми так назавжди і залишимось нацією калік на милицях. Ні, скоріше просто каліками на милицях, рано чи пізно, але вже без нації.
Ольга ЛУК'ЯНОВА
Сайт: www.uspishni.com.ua
Коментарів: 8
Добавлено : Wed November 23, 2011, 21:45:56
Коментарів: 8
Добавлено : Wed November 23, 2011, 21:41:44
Коментарів: 8
Добавлено : Wed November 23, 2011, 21:02:48
Коментарів: 8
Добавлено : Wed November 23, 2011, 19:53:24
Коментарів: 8
Добавлено : Tue November 22, 2011, 22:48:40
Коментарів: 8
Добавлено : Tue November 22, 2011, 21:40:18
Коментарів: 8
Добавлено : Tue November 22, 2011, 18:26:36
Додати коментар
- Поля обов'язкові для заповнення з *.
Коментарів: 8
Добавлено : Sat November 26, 2011, 23:44:24