Він влетів у її життя шаленим ураганом. Тоді, коли вона найменше цього чекала. Хоча…її життя спокійним ніколи й не було: улюблена робота забирає багато часу, а ще маса захоплень, домашньої роботи та друзів. Вона завжди в русі, весела і безтурботна. Найважче складалось особисте життя. Однолітки вже бавлять дітей, а вона ….Ні, вона не сама, чоловічої уваги їй не бракувало. Але все не те…

Ми завжди чимось незадоволені, хіба ні? Нам вічно чогось бракує… слави, грошей, “чечелю” до пива, регулярного сексу, взаєморозуміння, вихідних, або ж просто “пташиного молока”. Бензин — дорогий, суп пересолений, дружина (чоловік) бурчить, начальник “пиляє”, гроші на телефоні завжди закінчуються несподівано, гарячу воду на літо відключили. Усе не влаштовує… Постійно кудись женемось, запізнюємось. Вихідний — один в тиждень (якщо пощастить). Та й то — повалятись на дивані перед телевізором або з книжкою, пройтись по магазинах, сходити в кіно, пограти в боулінг/більярд або просто не вилізти за цілий день з ліжка. І все, ну… або майже все. Відпочинок зазвичай зводиться до свого маленького світу, і його межі дуже рідко виходять за межі міста. Не знаю, друзі, як вас, а от мене це не влаштовує. Після таких вихідних мене “давить жаба”, що день пройшов дарма і нічим не запам’ятався.

В житті у кожного має бути надійний партнер. В театрі точнісінько так само. За час репетицій до "Пошились у дурні" я зрозуміла, що самого лише таланту і пам’яті актору замало. Треба ще й талант і пам’ять партнера по сцені, аби не плутав слова з різних дій, запам’ятовував мізансцени і, якщо треба буде, зміг підтримати і «витягнути». Мені в цьому питанні пощастило. Василь мені попав «шо нада» :). Хоча…

Ну от і все… В дурні – пошились, прем’єра позаду. І вже вкотре за сьогоднішній день душу огортає якась незрозуміла самотність і порожнеча - нема чим зайнятись і нема куди себе подіти… Вистава пролетіла, мов сон. Приймаю вітання, компліменти і якісь маленькі зауваження. Всі в захваті і, слава Богу!