Країна, яка от-от захлинеться в боргах, повинна розуміти, що покращення життя годі чекати і завтра...

Питання: що може бути страшніше за "неконтрольований" натовп, який у праведному гніві руйнує пам’ятники чи рве прапори? Відповідь: два неконтрольованих натовпи.

Нещодавно довелося побувати на цікавих курсах підвищення журналістської майстерності в Ялті, натхненником яких в Україні був інститут країн СНД, а одним із лекторів — Костянтин Затулін. Так, саме той Затулін, який колись стільки наговорив про стосунки України та Росії, що йому ще при Кучмі заборонили приїздити до Криму.

Якщо викиди радіації на японській "Фукусімі" не зупинять — ми зможемо відчути японську трагедію на собі.

Ще вчора найбільшою проблемою для одних була хвороба улюбленого песика, а для інших — черговий програш "Динамо" чи "Шахтаря". Наш світ змінився несподівано. В один момент усі зрозуміли: події, що відбуватимуться за тисячі кілометрів, однаково впливатимуть на нас. І НАМ доведеться пожинати їхні наслідки сповна.

Час потужних заводів і фабрик у Рівному закінчився, розпочалась ера сучасних, великих, елітних та інших торгових центрів. Правди ніде діти: ми дуже добре торгуємо. За стільки років незалежності навчились. Особливий почерк рівненських торговців — продати товар із накруткою 200%.

Обличчя рівненського аграрного бізнесу тепер стало іншим. Великий супермаркет — це маленьке село, де можна зустріти кого завгодно й дізнатись про що завгодно. В останній похід до одного з супермаркетів всі, з ким там довелося зустрітися, чомусь обговорювали падіння, вибачте, купівлю рівненських титанів агробізнесу...

Там, в Європі чи Америці, набагато краще життя. Воно справді краще, тому таке спокусливе. Останнім часом у повітрі моєї країни висить одне запитання. Це запитання ставлять собі люди різних соціальних статусів, різної освіченості, громадяни з різним розміром гаманця. Це питання звучить просто: "Варто чи не варто... жити в цій країні?"

Десь прочитала, що через кілька десятків років процес зникнення української мови може стати невідворотним. Але разом з мовою можемо втратити дещо більше...

Несподівано для всіх героями нашого часу стали не модні сільгосппідприємства, а звичайні дядьки із сіл Рівненщини, котрі, як і в давнину, піднімають на своїх плечах весь аграрний сектор краю. Саме вони дають право області називатися аграрною.